Українські ВЕЧОРНИЦІ у Б/К "Металург"
Вечорниці та досвітки розпочиналися в різний час - від Першої (Успіння, 28.08) до Другої Пречистої (Різдво Пресвятої Богородиці, 21.09); від Семена Літопроводця (14.09), Покрови (14.10), від Кузьми та Дем'яна (14.11), від Михайла (21.11), від Різдва і тривали переважно до початку Великого посту - як правило, в період довгих осінніх та зимових вечорів. Вечорниці не мали єдиної загальноукраїнської форми проведення і різнилися не лише своїми регіональними особливостями, але й назвами (бесідки, досвітки, оденки, посиденьки, вечірки (вечерки), супрядки, вечереньки). Аналогічні зібрання молоді відбувалися і серед інших слов'янських народів (в Росії – «посиденьки», в Білорусії – «вечерки», в Болгарії – «селянки», в Польщі – «посєди», в Чехії – «прядки» тощо. На вечорниці приходили або заради забави, або задля виконання певної господарської роботи, частіше ж поєднували працю та відпочинок. Саме через це різних регіонах України мали вони різні назви і форми. У центральній Україні здебільшого збиралися для спільної праці, а вечорниці та досвітки закінчувалися вечерею. На Поділлі та Волині збиралися дівчата і молодиці в одну хату на «толоку» або на «оденки» - дерти пір'я, прясти, лущити квасолю чи кукурудзу. Толока також закінчувалася танцями, співами, застіллям. На Подільсько-Волинському пограниччі вечорниці називалися просто «забава». На оденки збиралися вдень або надвечір і працювали до 10 годин вечора або до півночі. Хлопці на оденки не приходили, щоб не заважати роботі. У Галичині, на Буковині й Закарпатті вечорниці відбувалися так само, як і скрізь. Різниця полягала лише в тому, що тут не було вечері, а якщо й була, то дуже скромна; в такий спосіб відзначали лише початок та кінець вечорничного сезону. Крім того, тут на вечорниці з'являлися не лише хлопці та дівчата, але й старші жінки й чоловіки, що дуже впливало на характер вечорниць - перебуваючи під суворим контролем старших, молодь почувала себе скуто. До того ж у цих регіонах вечорниці розходилися рано, до півночі, й не було прийнято ночувати у вечорничній хаті. Така саме форма вечорниць була й на Лемківщині. У них брали участь навіть молодиці і люди похилого віку. На Гуцульщині вечорниці не були особливо популярними, бо гуцульські дівчата рано виходили заміж, бувало, і в 14 років. У горах рідко можна було побачити дорослу дівчину, зате багато було молодих жінок.