День поезії у БК "Металург"
Цей День, вважає ЮНЕСКО, покликаний послугувати створенню у засобах масової інформації позитивного іміджу поезії, як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.
Сьогодні у нас відбулася тепла тематична зустріч з колегами в ході розмови якої, наша коліжанка Оксана Семенова-Торпан розповіла, що у дитинстві писала вірші, які увійшли до "Всеукраїнської збірки юних поетів України".
- Коли і за яких обставин був написаний перший вірш?
- Мені було 10 років. Якось, прийшовши на роботу до матусі (мама за фахом - фельдшер), я помітила на столі папірець на якому (матусиним почерком) був написаний дитячий віршик. Коли я запитала, хто його написав, мама відповіла, що той вірш вона придумала сама. І тоді я сказала собі: "Хочу бути поетом, як моя мама!" Ввечері народився мій перший вірш "Моє село увечері"
- Про що Ви писали у віршах? Звідки черпали натхнення?
- Здебільшого мої вірші були написані про нашу мальовничу українську природу, про батьківщину... Писала я й маленькі віршовані казочки для молодшого братика Романа. А натхнення тоді приходило до мене саме) Я зростала у найкрасивішому селі на всій планеті Земля! Село Романова Балка Первомайського району - батьківщина моєї матусі, з багатою історією та мальовничими пейзажами. Хата наша стоїть на околиці села, через дорогу розгортаються степові пейзажі, а по низу городу протікає невеличка річка і, щовесни, повітря наповнюється духмяним акацієвим цвітом, а чарівні трелі солов'їв просто змушують затамувати подих... Хіба в такій красі вірші не почнеш писати? )
-Ваша мама теж писала вірші? Талант до поезії передався у спадок?
- Мама ніколи не писала віршів. Той випадок з "папірцем на столі" був звичайним жартом. Мама переписала вірша з якогось дитячого журналу для мого молодшого братика. Але в нашій родині були люди з талантом до поезії. Матусин рідний дядько, Олександр Семенович Романішин, входив до спілки письменників Первомайщини і навіть видав збірку своїх віршів "Я син співучої країни", вона зберігається у нашій сімейній бібліотеці дотепер.
Мій тато, Валерій Семенов, теж, коли приходить натхнення, пише вірші, але здебільшого політичного спрямування.
За час повномасштабного вторгнення написав вірш "Мир – бажаний!", ось кілька рядків з нього:
"...Невже Господь синам твоїм надав такії права,
Щоб нас гвалтуючи вбивать і грабувать.
Онуків і дітей моїх без права
В твої далекі землі відсилать?!
Май розум! Схаменися!
Мир – бажаний!
Ми збережемо мій і твій народ,
Ми збережемо мир на всій планеті!
Ми збережемо людство і любов!"
- Чи пишете Ви зараз вірші?
- Нажаль, моє натхнення залишилось разом з моїми дитячими іграшками у батьківському домі. Наразі "прибігти" до рими можу хіба що за професійної потреби: переробити пісню для літературно-музичної композиції чи скласти іменне вітання до Дня народження. На сьогоднішній день, я отримую більше задоволення, читаючи вірші сучасних поетів, але відданою лишаюсь моїй улюбленій поетесі Ліні Костенко, яка, доречі, позавчора святкувала свій День народження. Мого захвату від її творчості не описати словами, не оспівати у піснях і не передати пензлем на папері. Низький уклін та глибока повага Ліні Василівні за її універсальну творчість.
- І на завершення, можна таки почути того "першого" вірша?
- Звичайно!
Вірш написаний у 2000 році... В далекому)) 2000 році.
"Моє село увечері"
Вже сіло сонце за діброву,
Зійшла зоря в вечірню пору.
В саду вишневім соловейко,
Співає пісеньку гарненьку.
Прислухайся і в далині,
Почуєш ти гучні пісні
Про бій козацький над ордою,
Про білий місяць над водою...
Вечірнім сном оповило,
Моє ріднесеньке село!
Дорогі друзі! У Всесвітній день поезії вітаємо всіх майстрів поетичного слова! Бажаємо сповнення творчих задумів та мрій. Хай ваше слово буде завжди потрібним, лікує душу і приносить кожному читачу задоволення, а відтак - буде вічним!
